Людина "Звичайна"

Petralia

Людина "Звичайна" Petralia

1 куплет:
Людина звичайна - як вид тут розглянем,
Уперлась питанням, як Богу служить.
 І, власне, подумавши над цим питанням,
 Пішла прямо в церкву - хоч щось там зробить.

А в церкві сказали: піди в оте місто,
Де бруду гора - аж під обрій лежить.
Там треба прибрати і вимить до блиску,
Щоб вікна сміялись прохожим у слід.

Людина кумека - багато роботи,
І сумку за плечі та вибігла вмить.
І в бік протилежний від тієї турботи
Із запалом в серці щосили спішить.

2 куплет:
І ось тут халепа - серед магістралі,
Машини стоять і не їдуть, хоч плач.
І вирішив вийти він, у своїй печалі,
На шлях той - і стався «великий калач».

Тепер вже у місто цей шлях - хоч не хоче,
 І як не бажав - мусить тихо сидіть.
 Бо ось, біля нього, про бруд той белькочуть,
 І гурт розбишак про своє гомонить.

Перехід:
І крихта ось чуда поміж цих рядків
Веде нам героя без зайвих страхів.

3 куплет: 
Так от, це не все, розповім вам багато,
Тепер він із мудрістю у бороді.
Придбав собі транспорт, керує завзято,
І знову він їде - у своїй меті.

І шлях ніби рівний, біди не пророчив,
Аж тут перехрестя - ні туди, ні сюди.
Він жав на педалі, мотора ворочав,
І тиснув на все, що було до снаги.

4 куплет: 
Тож вийшов з машини, почав перевірку,
Все ніби гаразд і авто на всі п'ять,
Як тільки сідає туди на хвилинку -
У ній всі покажчики разом горять.

З завзяттям герой узяв телефона,
Почав він трезвонить сюди і туди,
А в відповідь - лише гудки унісона,
І як тут на зло - лиш короткі вони.

Із люттю він вдарив авто по резині,
І враз, тут ні звідки ось голос звучить:
«Відкрий ти хоч очі свої, о людино,
Попереду нас тут ось ангел стоїть».
 
Перехід:
І крихта ось чуда поміж цих рядків
Веде нам героя без зайвих страхів.

5 куплет: 
І от, той герой наш, постарів роками,
Сидить і чекає - тепер похвали.
За те, що робив він отими руками,
Отримає дар - та не знає коли.

Вже чай охолов - і годинник на місці,
І кіт навіть мишу знайшов уже сам.
Та встав він із крісла, узяв щось поїсти,
І знову подався в знайомий нам храм.

6 куплет:
Що в храмі було - я не міг розповісти,
В історії нашій лишилась ще мить.
І навіть сьогодні - два знаних народи
Не можуть той дар ніяк розділить.

Мораль тут проста, як води та краплина,
Уважний слухач зрозумів все на раз.
Не лізь ти туди, де не знаєш, людино,
Бо Бога слова здоженуть тебе враз.

Фінал:
Не лізь ти туди, де не знаєш, людино,
Бо Бога слова здоженуть тебе враз.